<< Главная страница

Близнята



Категории Iван Липа ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Одна дуже вбога жiнка народила двох синiв — близнят. Якось уночi, коли дiти спали в колисцi, вона задумалася над ïх долею i зажурилася. Раптом бiля неï з'явилася Доля i запитала, чого вона хоче для своïх дiтей. Мати попросила одному сину щастя для сучасних людей, а другому — для майбутнiх. Доля вклала в душу одного хлопчика розумiння людських пристрастей i подарувала йому три яблучка: одне скляне, друге золоте, а третє цiлком звичайне, таке, як ще в раю росло. Другому синовi доля вклала в душу глибоку допитливiсть i подарувала йому маленьку земну кулю з горами, морями i блакитним небом, засiяним зорями. I сказала Доля: — Завдяки цим подарункам твоï дiти стануть такими, як ти побажала. Дiти пiдростали. Перший змалечку був балакучiм, веселим, допитливим. Другий був мовчазним, спокiйним, замисленим. Обидва брати берегли своï дарунки. Коли хлопцi виросли, то той, що був допитливим, помандрував по свiту, а веселий збудував собi палату, та не просту, а таку, якоï ще нiде на свiтi не було. Всi, хто приходив до чарiвноï палати, були веселi, задоволенi й щасливi. Звiдти вже нiхто не виходив сумним або розчарованим. З усiєï краïни з'ïжджалися люди. Господар був до всiх ласкавим, радо вiтав прибулих, смiявся i веселив iнших. Та це ще не все. Найдивнiшим дивом у тiй палатi були три кiмнати, куди входили тiльки тi, якi нiчим не могли втiшитися, нiколи не смiялися й не радiли. У кожнiй кiмнатi на золотому ланцюжку висiло яблучко. Бiльше там не було нiчого. В однiй кiмнатi яблучко було скляне, в другiй — золоте, а в третiй — звичайне, таке самiсiньке, як росло в раю. У тi кiмнати господар водив тiльки тих сумних та тужливих, що не знаходили для себе втiхи у всiй палатi. А тим часом сусiднiй цар заволодiв усiєю краïною, спалив чудернацьку палату й порозкидав чарiвнi яблучка. Господар палати помер з горя, i тодi люди зрозумiли, що вони опинилися у тяжкiй неволi. Це сталося тому, що, насолоджуючись власним життям, вони зовсiм перестали думати i дбати про свою державу. Менший брат ходив по свiту, до всього приглядався, хотiв зрозумiти, пiзнавав людське життя. Повернувся мудрий брат на свою батькiвщину й побачив руïни. Вiн зрозумiв, що безжурне життя стало причиною поневолення його народу. Однак мудрий брат знав, що все змiнюється i пiсля слiз повинен бути смiх, пiсля суму — радощi, пiсля бiдностi — багатство, пiсля нещастя — щастя, пiсля зими — весна, пiсля рабства — воля. Вирiшив, що все зробить для того, щоб повернути волю своєму народовi, й чекав слушного часу. Мудрий брат дiстав млинок, що дає кожному те, що йому бракує; барабан, з якого вискакують озброєнi козаки; шаблю, що робила володаря безстрашним. За допомогою цих речей мудрець звiльнив рiдний край. Проте вiйська, входячи в сади, що виросли з яблук його брата, стихали. Сидить вiйсько у тих садах: у скляному пустує, у золотому мрiє, у райському спочиває. Брат пiшов визволяти вiйсько з садiв, але сам заснув там. Спить, i сниться йому сон: що говорить до нього його маленька Земля, подаровано Долею, а в тiй Землi гори, вкритi хмарками, шумлять моря, а в озерах вiддзеркалюються срiбнi зорi. I каже Земля: — Побував ти у всiх краïнах i пiзнав усi народи. То чи щастя людей у мiзерних забавах i пристрасних задоволеннях? Встань, збуди своє вiйсько, бо вороги, що засiли у фортецi, знову готуються, щоб накласти кайдани на цiлу краïну. Прокинувся мудрий брат, вирубав, викорчував шаблею сад, що одурманив його а тодi ударив у барабан, та так гучно, що все вiйсько прокинулося вiд мрiй i пустощi i рушило в наступ на фортецю. Вiдiбрали зброю i клейноди, а чужинцiв порубали. Коли ж мудрий брат вийшов привiтати вiйсько i щасливий народ з перемогою, у побачили, як вiн змiнився за останню нiч. Замiсть сивини — золотi кучерi, замiсть похиленоï старечоï постатi — прекрасний юнак. I став народ вiльним на вiки вiчнi! Одному з синiв за бажанням матерi судилося дбати про щастя сучасних людей, другому — майбутнiх. Мудрий брат повернув волю своєму народовi — i вiдступила старiсть перед молодiстю: iз сивого старця вiн перетворився на прекрасного юнака. У цьому — непереможна сила добра, бо подвиги, здiйсненi в iм'я народу, вiчно живуть в його пам'ятi. Своєю казкою I. Лiта нагадує нам, що призначення людини — залишити пiсля себе добрий слiд на Землi.

Метки Близнята, IВАН ЛИПА, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Близнята


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация